[UKR] (Фольклор в академическом исполнении) Співає Дмитро Гнатюк. Диски 2, 4 - Українські пісні - 2005, APE (image+.cue), lossless

Дмитро Михайлович родился в крестьянской семье Михайла Дмитровича и Марії Иванівни Гнатюків 28 марта 1925 года в буковинском селе Мамаївці. Впервые запел в церковном хоре, и старый регент высоко оценил его звонкий голос. Любовь к музыке у мальчика была очень сильной, и стремление учиться пению никогда не оставляло его.
В 1944-1945 годах Гнатюк работал сталеваром на военном заводе в г. Нижняя Салда Свердловской области.
После войны, осенью 1945 года, Дмитро Михайлович начинает свой творческий путь в Чернівецьком музыкально-драматическом театре имени О. Кобилянської. В то время там работал известный украинский режиссер и актер Василь Василько. Он сразу же обратил внимание на молодого хориста и вскоре стал поручать ему небольшие роли. Безусловно, это способствовало становлению молодого певца. В 1946 г. Дмитро Гнатюк поступил в Киевскую консерваторию, где учился в классе народного артиста СССР И.С. Паторжинського.
Уже в 1948 г., еще студентом консерватории, Гнатюк был приглашен в Киевский театр оперы и балета на роль Стаховича в спектакле "Молодая гвардия" Ю.Мейтуса. В том же году он с успехом дебютировал на сцене этого театра в роли Миколи (опера "Наталка Полтавка" М.Лисенка). Киевскую консерваторию заканчивает в 1951 г., получив специальность оперного и камерного певца и назначение на должность солиста оперы в Киевский театр.
Очень быстро молодой певец освоил ряд ведущих баритональных партий и уже с первых лет работы в театре принимал участие в декадах украинского искусства в Москве, Ленинграде, Минске и других городах СССР, где пользовался неизменным успехом у зрителей.
Кроме консерватории, Дмитро Гнатюк в 1975 г. закончил Интитут театрального искусства имени И.Карпенко-Карого (класс В.Нелли, М.Крушельницького), по специальности - музыкальный режиссер.
Всю свою творческую жизнь Дмитро Михайлович посвятил работе в оперном театре - сначала как певец, позднее - как режиссер. Одна из его первых режиссерских постановок опера "Князь Игорь" Бородина неизменно идет уже 30 лет на сцене Национальной оперы. За период режиссерской деятельности он поставил больше 20-ти спектаклей. С 1988 г. является главным режиссером Киевской оперы. Весома и педагогическая деятельность Гнатюка в Национальной академии музыки.
Несмотря на большую занятость в театре (более 40 сложных оперных партий), артист находил время для концертов и гастролей. Много песен современных композиторов в исполнении и интерпретации Гнатюка стали популярными и неотделимыми от имени исполнителя.
Вашему вниманию предлагается два диска из большой серии "Співає Дмитро Гнатюк" (даже не знаю, сколько их всего).

Exact Audio Copy V0.99 prebeta 4 from 23. January 2008
Звіт EAC про видобування, котре виконане 30. листопада 2008, 19:52
Невідомий Виконавець / Невідома Назва
Дисковод: SONY    CD-RW  CRX230E   Adapter: 1  ID: 1
Режим читання            : Точний
Використати точний потік : Так
Вимкнути аудіо кеш       : Так
Застосувати мітки C2     : Ні
Корекція зміщення при читанні                        : 6
Екстрачитання областей Lead-in і Lead-out            : Ні
Заповнення пропущених семплів тишею                  : Так
Видалення блоків з тишею на початку і кінці          : Ні
При вирахуванні CRC використовувались нульові семпли : Так
Використаний інтерфейс                               : Встановлений зовнішній ASPI-інтерфейс
Застосований вихідний формат : Внутрішні WAV-операції
Формат семпла                : 44.100 Гц; 16 біт; стерео
TOC видобутого CD
     Трек |   Старт  |  Довжина | Початковий сектор | Кінцевий сектор
    ------------------------------------------------------------------
       1  |  0:00.00 |  4:20.41 |           0       |      19540
       2  |  4:20.41 |  4:09.62 |       19541       |      38277
       3  |  8:30.28 |  3:53.37 |       38278       |      55789
       4  | 12:23.65 |  3:32.19 |       55790       |      71708
       5  | 15:56.09 |  4:01.54 |       71709       |      89837
       6  | 19:57.63 |  5:00.58 |       89838       |     112395
       7  | 24:58.46 |  2:11.18 |      112396       |     122238
       8  | 27:09.64 |  5:11.71 |      122239       |     145634
       9  | 32:21.60 |  1:36.54 |      145635       |     152888
      10  | 33:58.39 |  2:30.73 |      152889       |     164211
      11  | 36:29.37 |  4:30.09 |      164212       |     184470
      12  | 40:59.46 |  4:39.13 |      184471       |     205408
      13  | 45:38.59 |  5:24.27 |      205409       |     229735
      14  | 51:03.11 |  3:57.07 |      229736       |     247517
      15  | 55:00.18 |  4:38.47 |      247518       |     268414
      16  | 59:38.65 |  3:01.38 |      268415       |     282027
      17  | 62:40.28 |  5:00.23 |      282028       |     304550
      18  | 67:40.51 |  5:14.65 |      304551       |     328165
Статус діапазону і помилки
Обраний діапазон
     Ім'я файлу E:\Lossless\Dmytro Gnatyuk - APE\Spivaye Dmytro Gnatyuk d2.wav
     Піковий рівень 99.5 %
     Якість діапазону 99.9 %
     CRC копії 0FCF4D17
     Копіювання... OK
Помилки не траплялися
Кінець звіту

Exact Audio Copy V0.99 prebeta 4 from 23. January 2008
Звіт EAC про видобування, котре виконане 17. квітня 2009, 12:22
Дмитро Гнатюк / Моя любов до Батьківщини CD 1
Дисковод: PIONEER DVD-RW  DVR-111D   Adapter: 1  ID: 0
Режим читання            : Точний
Використати точний потік : Так
Вимкнути аудіо кеш       : Так
Застосувати мітки C2     : Ні
Корекція зміщення при читанні                        : 48
Екстрачитання областей Lead-in і Lead-out            : Ні
Заповнення пропущених семплів тишею                  : Так
Видалення блоків з тишею на початку і кінці          : Ні
При вирахуванні CRC використовувались нульові семпли : Так
Використаний інтерфейс                               : Встановлений зовнішній ASPI-інтерфейс
Застосований вихідний формат : Внутрішні WAV-операції
Формат семпла                : 44.100 Гц; 16 біт; стерео
TOC видобутого CD
     Трек |   Старт  |  Довжина | Початковий сектор | Кінцевий сектор
    ------------------------------------------------------------------
       1  |  0:00.00 |  5:14.04 |           0       |      23553
       2  |  5:14.04 |  4:44.62 |       23554       |      44915
       3  |  9:58.66 |  5:11.26 |       44916       |      68266
       4  | 15:10.17 |  2:46.09 |       68267       |      80725
       5  | 17:56.26 |  4:54.23 |       80726       |     102798
       6  | 22:50.49 |  2:59.69 |      102799       |     116292
       7  | 25:50.43 |  5:21.40 |      116293       |     140407
       8  | 31:12.08 |  3:49.45 |      140408       |     157627
       9  | 35:01.53 |  4:05.17 |      157628       |     176019
      10  | 39:06.70 |  4:46.69 |      176020       |     197538
      11  | 43:53.64 |  5:16.18 |      197539       |     221256
      12  | 49:10.07 |  3:39.54 |      221257       |     237735
      13  | 52:49.61 |  3:14.07 |      237736       |     252292
      14  | 56:03.68 |  2:43.73 |      252293       |     264590
      15  | 58:47.66 |  4:32.42 |      264591       |     285032
      16  | 63:20.33 |  6:02.20 |      285033       |     312202
      17  | 69:22.53 |  4:38.70 |      312203       |     333122
Статус діапазону і помилки
Обраний діапазон
     Ім'я файлу E:\DVD 2\My uploads 3\Dmytro Gnatyuk  d4\Spivaye Dmytro Gnatyuk d4.wav
     Піковий рівень 91.5 %
     Якість діапазону 100.0 %
     CRC копії 9C1D6E3B
     Копіювання... OK
Помилки не траплялися
Кінець звіту

Дмитро Гнатюк: “Київ дав мені професію, славу й визнання...”
У ті часи, коли звідусіль лунало модне “Мой адрес — не дом и не улица, мой адрес — Советский Союз”, Дмитро Гнатюк співав проникливо-щемну “Чом, чом, земле моя, так люба ти мені”. Коли його запросили на роботу до московського Большого театру, відмовився. Чиновники цькували співака за “буржуазний націоналізм” і “плекання власного культу особи”. А він, як сам каже, завжди працював для України і в ім’я України, яка для нього значно вища, ніж жменька бюрократів. Мало кому відомо, що українська пісня у виконанні Дмитра Гнатюка підкоряла навіть дуже жорстокі серця. Скажімо, у 1949-му на дні народження Йосипа Сталіна виконував його улюблену “Дивлюсь я на небо”. Микита Хрущов завжди просив заспівати “Пісню про рушник”, а Леоніда Брежнєва розчулювала “Ой ти, дівчино, з горіха зерня”. На африканському континенті тамтешній вождь, вражений талантом українського вокаліста, на знак подяки вирішив вислати йому... дитину. Довелося дипломатично пояснювати, що такого подарунка прийняти не може... В Україні співом Дмитра Гнатюка захоплюються і літні, й зовсім юні. Не випадково ця людина-легенда — почесний громадянин Києва (лише 41-го знаного діяча удостоєно такої шани) і Чернівців, де мешкає його родина.
— У Київ я просто закоханий,— каже Дмитро Гнатюк.— Згадую, як по війні демобілізувався і приїхав у благенькій шинельці з Уральського військового заводу вступати до консерваторії. Тоді чотири ночі ночував у альтанці на Володимирській гірці. Там особлива, як кажуть сьогодні, аура, божественна. Щодня дивився на сонячну доріжку, що переливалася у хвилях могутнього Дніпра і згадував тичинівські рядки: “Мов золото поколото тремтить ріка, мов музика”. Київ дав мені професію, славу й визнання, звів із чудовими людьми, митцями. Щовесни, коли в синє київське небо салютують каштани, знову зацвітає моя душа щедрим цвітом ще незайманих мелодій...
— Ви створили безліч образів на оперній сцені, а з ваших вуст у світ ішли пісні українських митців, щоб стати народними. Приміром, “Два кольори” на слова Дмитра Павличка і музику Олександра Білаша. Ви першим виконали колись цей твір. Окрім нього, вас завжди просять заспівати безсмертну “Черемшину”...
— За всі скарби своєї душі завдячую батькам, вчителям і добрим людям. а також долі, яка нагородила мене пісенним талантом. Але це не манна небесна, це дар, над яким ще потрібно трудитися. Власне, людина без праці — ніщо! Інакше деградують не тільки м’язи, а й мозок стає ледачим. Працювати треба на радість собі й людям. Я мав і маю таке щастя. Хоч довелося в житті дуже тяжко...
— На професійній стежці?
— Це не найстрашніше. У сталінські часи нищили, вибивали цвіт нації. Трагедія торкнулася і сім’ї, в якій я виріс. То незагоєна рана мого роду...
У мене був брат Іван, на три роки старший за мене. Дуже розумний хлопець. Якщо мені Господь дав голос, то йому — чудову пам’ять, здібності до навчання. Він закінчив гімназію, володів досконало англійською, французькою, німецькою, румунською мовами і був студентом університету в Румунії (адже до 1940 року Буковина входила до її складу). Коли в червні 1940-го Іван приїхав у село на канікули, Червона Армія ступила на територію нашого краю. Почалися нові порядки. А тут через деякий час братові треба повертатися до університету. Викликали його до комендатури, аби оформити документи і... заарештували. Приписали юнакові нібито він шпигун, працює на румунську розвідку проти радянської влади...
Іван виправдовувався, та його не слухали. Жорстоко катували і били, щоб зізнався. Брат не знав російської, а української ніхто й чути не хотів. Знесилений, просив радянського сержанта, що знущався над ним: дайте перекладача з англійської, німецької чи французької, я доведу, що не винен. Та його не слухали... Як ми дізналися потім, його розстріляли. Мама не перенесла горя і рано пішла з цього світу. Це потрібно було витримати нам усім, не зламатися і не озлобитися. Страшний був тоді час, але і в ньому мали лишатися людьми... А окрім того, патріотами своєї Батьківщини.
— Ставлення до життя сформували батьки?
— Так. У мами й тата, простих і чесних людей, нас було шестеро. Ми, діти, багато клопоталися по господарству, знали ціну і хлібу, і праці. В хаті, як і належить, завжди у кутку образи, обереги, на почесному місці — Біблія. Батьки дотримували заповідей Господніх та навчали того нас, малих. Тато казав так: “Щоб стати професором (так у нашому краї тоді називали вчителя), треба вчитися п’ятнадцять років, тобто десять років школи і п’ять інституту, а ось щоб стати людиною, треба вчитися все життя”.
Татовими словами керуюся і нині. Пишаюся тим, що допомагав людям, нікого не кривдив, жив по совісті. Ми тяжко працювали, м’яко кажучи, не досить сита була в нас і юність, але ніхто з сім’ї, у якій я виріс, нічого ні в кого не вкрав. Боронь, Боже!
— Ви ще за Радянського Союзу були народним депутатом...
— Двадцять років поспіль був депутатом. Своїх виборців приймав двічі на місяць. Мабуть, кожен другий приходив до мене з проханням поклопотатися за свого родича, якого тільки-но засудили, чи який уже тривалий час перебуває за ґратами... Бувало, засуджували за незначну провину, а відтак карали всю сім’ю, страждали діти. А часто-густо траплялося, що ув’язненого ніхто і провідати не міг, бо не було коштів у звичайної колгоспниці поїхати до чоловіка або сина аж у Нижній Тагіл. Надто суворі закони утримання засуджених майже не давали їм шансів відродитися душею, повернутися до суспільства кращими.
Клопотався і про те, щоб замінили людині смертну кару. Нині у нас її скасовано. Навіщо державі брати на себе кров своїх громадян, навіть і дуже грішних... Досить нам крові.
— А як ви оцінюєте сьогоднішню ситуацію в Україні?
— Її аж ніяк не можна порівняти з тими страшними часами для України, виснаженої війною. Зрештою земля завжди годувала своїх дітей. І нині не зрадить, як не зраджувала вона наших пращурів. Що найголовніше — у будь-яких ситуаціях людина має залишатися людиною.
— Прекрасні оперні співаки свого часу виїхали до Москви, працюють за контрактом за кордоном, маючи великі матеріальні блага. Невже для зірки такої величини, як ви, це було неможливо?
— Ніколи не думав про те. Ніколи! Хоча не засуджую тих митців, які виїхали і зовсім не вважаю їх зрадниками. Вони знайшли себе там, прославляють нашу школу співу, мають гідну винагороду. Я популярний і потрібний тут. Та й фізично не можу без України. Якщо більше як місяць перебував на зарубіжних гастролях, то страшенно сумував за домівкою. Тому ніколи не зміг би виїхати!
Знаєте, найбільше я люблю запах пробудженої землі, коли вона пахне майбутнім хлібом, зелом, квітами. На дачі у себе виростив сад, там яблуні, груші, черешні. Дерева для мене — живі істоти. Вкладаю в них душу, а вони надихають на творчість, дають наснагу жити і любити цей білий світ. Червоне й чорне, як співається у пісні, є у долі кожної людини. Повністю вона змінитися не може, але стати кращою має прагнути завжди. Господь дав нам чудову землю, наші пращури зберегли й передали у спадок мудрі традиції і правила моралі. Хоч би які складнощі й перипетії нас спіткали, мусимо пам’ятати, чиїх батьків ми нащадки, і чинити по совісті.
Аліна ТРЕТЯК спеціально для “Хрещатика”