Моргун Ф.Т. - Хто і де зірвав Бліцкриг? / Кто и где сорвал Блицкриг? [2006, PDF, DjVu, DOC, UKR]

Анализируя события, поведение Сталина, автор делает вывод – о предательском поведении Сталина, о его потворстве Гитлеру.
После нападения немцев Сталин забрал у Кирпоноса армию Конева, объединившись с которой Кирпонос имел все шансы разгромить немецкие войска уже в июне-июле 1941. Но по приказу Сталина армию Конева отправили на Западный фронт, и при транспортировке она была подвергнута уничтожительным бомбардировкам господствующей в небе немецкой авиации (стр. 17)
Позже Сталин запретил командующему фронтом Кирпоносу спасти армию, окружаемую немцами под Киевом. В результате сталинского приказа армия Кирпоноса погибла (стр. 26-27).
"Читателю весьма легко увидеть, что Кирпонос все делал вопреки намерениям Гитлера и командиров немецких войск, а Сталин действовал так, как того хотели фюрер и его генералы. Они мечтали начать войну внезапно. Сталин им это устроил. Они пытались не допускать отступления наших войск на восток. Сталин и тут делал им услугу за услугой..." (стр. 27).
До 22 червня Сталін категорично забороняв командувачам військових округів збивати літаючі над нашою територією німецькі літаки-розвідувачі, військам — займати оборону.
Німецькі війська захопили 303 радянських порохових, патронних, снарядних заводи, які мали річну продуктивність — 101 мільйон снарядних корпусів, 32 мільйони корпусів артилерійських
мін, 24 мільйони корпусів авіабомб, 61 мільйон снарядних гільз, 30 мільйонів ручних гранат, 93600 тонн пороху, 3600 тонн тротилу. Це становило 85 відсотків усіх потужностей Наркомату боєприпасів (Н. А. Вознесенский. Воєнная экономика СССР в период Отечественной войны. —
М., 1947, с. 42). На додачу до всього, на снарядних заводах були зосереджені мобілізаційні запаси найціннішої сировини: свинцю, латуні, легованої сталі. Все це дісталося Німеччині й було використано проти Червоної Армії.
Чому незабаром після публікації цих даних Сталін знищив Вознесенського?
До 10 липня тільки в Білорусії на Західному фронті німці знищили і взяли в полон 340 тисяч бійців і командирів Червоної Армії, знищили й захопили понад 8 тисяч гармат і більш ніж 4 тисячі наших танків (ж. «Наука и жизнь», 1995, № 1, с. 15).
Щоб усвідомити кількість цих утрат, читач повинен знати, що в усій гітлерівській армії, котра здійснила зухвалий напад, було лише 3200 танків, а наша армія мала тільки в західних військових округах понад 20 тисяч танків. Відомий російський письменник-публіцист і історик Карем Раш у газеті «Завтра» (№ 431) у статті «На російському напрямі» доводить, що «перед війною в СРСР було більше танків, ніж у всіх країн земної кулі разом узятих — біля 30 тисяч одиниць. Більшу частину з них (24 тисячі) німці захопили, а решту підбили». При цьому наші танки і гармати багато в чому переважали німецькі. До початку війни в Червоній Армії було 2 тисячі танків Т-34 і КВ, а у
вермахту не було жодного танка такого класу.
Командуючий Південно-Західним фронтом генерал-полковник Кирпонос, маючи заборону Сталіна приводити війська в бойову готовність напередодні війни, на свій страх і ризик дав команду терміново готуватися до опору в разі нападу противника. У результаті, з першої години агресії німецько-фашистські війська одержали відсіч на багатьох ділянках фронту.
В цій же книзі Хрущов детально описує, що Сталін у травні і червні на тривалий період «прив'язав» Хрущова і першого секретаря ЦК Компартії Білорусії Пономаренка до Москви. Усім складом Політбюро йшли багатотижневі, безперервні, безпробудні щоденні пиятики. Генштаб Червоної Армії був надійно привчений вірити Сталіну абсолютно в усьому, в тому числі, що війни з Гітлером не буде.
Якби Кирпоносу і Хрущову була надана можливість повного використання армії Конєва для атаки (разом з нашими танковими корпусами) армій Клейста, то, поза всяким сумнівом, німецько-фашистські війська були б розгромлені в прикордонних боях — і війна пішла б зовсім по-іншому.
Кирпонос і його штаб одразу ж оцінили навислу загрозу й шифровкою звернулися до Сталіна з проханням — з метою врятування армії відступити з Києва. Верховний Головнокомандуючий назвав Кирпоноса боягузом і панікером, заборонив і думати про відступ, вимагав на смерть
стояти на зайнятих рубежах правого берега Дніпра. Через кілька днів німецькі танки захопили Ромни й Лохвицю. Залишилося лише 40 кілометрів до старовинного міста Лубен, через яке проходила єдина, що залишилася, залізниця, котра живила наші війська зі сходу.
Кирпонос знову просить Сталіна дозволити здати столицю України, вивести війська в бік Полтави й Харкова і зайняти оборону на річці Псел. Його знову, але ще з більшим цинізмом, звинувачують у панікерстві й забороняють відступати.
а цьому величезному просторі, як записав у своєму щоденнику начальник генштабу сухопутних
військ Німеччини Гальдер, відбулися небувалі в світовій історії бої. Наші втрати тільки військовополоненими склали 570 тисяч. Це підрахували Гудеріан та інші пунктуальні воєначальники Німеччини.
В книге также приводятся многочисленные факты предательства Сталиным народов СССР и армии. Сталин делал всё, чтобы 22 июня СССР вступил в войну неготовым, ибо он хотел затяжной войны, он хотел крови.
Стр. 36:
СВИДЕТЕЛЬСТВО ГУДЕРИАНА: НЕМЦЫ ПРОИГРАЛИ ВОЙНУ В 1941 ГОДУ В УКРАИНЕ
"В сражении за Киев, длившемся до 26 сентября, было уничтожено несколько русских армий, взято в плен 665 тысяч человек, захвачено 3718 орудий и 884 танка. Но зато какой ценой!" (Итоги Второй мировой войны. – М.: Иностранная литература, 1957, с. 78). Автор этих строк – генерал Курт фон Типпельскирх. Еще убедительнее о причине провала блицкрига писал генерал-полковник Гудериан, который постоянно потом утверждал, что немцы проиграли войну в битвах за Киев.
Стр. 48-49:
"Запомните и передайте всем, что я в плен никогда не сдамся, буду бороться, пока по мне не проползут фашистские танки. Он сказал это с такой силой и страстью, что у меня мурашки по телу побежали" - вспоминает участник обороны Киева лейтенант А. Ачкасов слова генерала Кирпоноса
СВІДЧЕННЯ ГУДЕРІАНА: НІМЦІ ПРОГРАЛИ ВІЙНУ В 1941 РОЦІ НА УКРАЇНІ
«У битві за Київ, що тривала до 26 вересня, було знищено кілька російських армій, узято в полон 665 тисяч чоловік, захоплено 3718 гармат і 884 танки. Але зате якою ціною!» (Итоги Второй мировой войны. — М.: Иностранная литература, 1957, с. 78). Автор цих рядків — генерал-полковник Гудеріан, який постійно потім твердив, що німці програли війну в битвах за Київ.
У своїй книзі «Записки солдата» Гудеріан докладно доводить, що Другу світову війну німці програли в 1941 році під Києвом.
Ця, найграндіозніша у Другій світовій і Вітчизняній війнах, битва Сталіним на довгі роки була захована від радянської і світової громадськості. Вона тривалий час за-мовчувалася радянськими воєнними істориками. Про неї відкрито говорив лише колишній противник, убачаючи в героїзмі Червоної Армії й українського народу причини своїх наступних невдач і поразок.
Наводжу думки німецьких спеціалістів з цього приводу: «Гітлер ще в 1941 році не захотів узяти в розрахунок велике стратегічне значення транспорту і, всупереч порадам військових експертів, перервав наступ на Москву, що обіцяв успіх, перед самим його завершенням, перенісши з воєнно-економічних міркувань головне зусилля кампанії 1941 року на Україну. Цим самим він відмовився завдати найбільш розгромного стратегічного удару, який тоді міг привести Радянський Союз до поразки. Він відмовився вибити саму серцевину всієї російської залізничної мережі заради досягнення мети, яка внаслідок падіння Москви так чи інакше була б у руках групи армії «Південь» (Итоги Второй мировой войны. — М.: Иностранная литература, 1957, с. 412).
Надаю слово такому авторитету, як маршал Жуков. У своїй строго документальній книзі «Тайньї уходящего века» А. Зенькович наводить черговий донос В. Семичастного в Політбюро на маршала Жукова (зберігся в архіві Політбюро), котрий у довірчій бесіді одному з колег із приводу видання «Історії Великої Вітчизняної війни» говорив: «...Лакована ця історія. Я вважаю, що в цьому відношенні описання історії, хоча теж спотворене, але все-таки чесніше, у німецьких генералів, вони правдивіше пишуть. А ось «Історія Великої Вітчизняної війни» абсолютно неправдива.
Гітлер, Гіммлер, Геббельс, Борман та інші вищі нацистські чини вимагали від командирів німецьких військ, поліції й державних чиновників при відступі залишати після себе «спалену землю»: «жодного цілого будинку», «жодного неотруєного колодязя», «при відході з тієї чи іншої області України не залишати там жодної людини». Фашистські верховоди вимагали поголовного знищення українців.
Подібним чином до України та українців ставився і наш «вождь».
За що, за які вигадані гріхи тиран Сталін розпорядився видати мерзенний наказ: вважати їх зрадниками, виселити в Сибір усіх, хто знаходився на окупованій ворогом території. Оскільки окупована була вся Україна, то депортації підлягали всі українці. Зараз дехто намагається «довести», що такого наказу не було.
Шановний читачу!
Якщо ти уважно ознайомишся з внутрішньою і зовнішньою політикою Сталіна у 30-і, 40-і роки, то побачиш:
1. Сталін активно допомагав Гітлеру пробратися до влади. Це той самий Сталін, який найпершим у Радянському Союзі уважно прочитав книгу Гітлера «Майн Кампф» зразу ж після її виходу. Це того самого Гітлера, який у своїй книзі поставив головну мету — знищення слов'ян, і в першу чергу українців, поневолення України Німеччиною.
2. Сталін активно допомагав Гітлеру озброїтися і розпочати Другу світову війну.
Згідно з Версальським договором Німеччина не мала права озброюватися. І тут виручає Сталін. На радянських заводах під завісою особливої секретності вироблялися для німців літаки, танки, підводні човни, багато видів зброї, в тому числі й хімічної. В наших військових училищах навчалося багато фашистських льотчиків, танкістів, артилеристів, серед яких і майбутні фельдмаршали.
До цього часу в Росії опубліковано багато робіт учених, істориків і публіцистів, які доводять особливу запопадливість Сталіна в озброєнні Гітлера. Найбільш докладно цю тему висвітлюють доктор історичних наук Ю. Л. Дьяков і кандидат історичних наук Т. С. Бушуєва в своїй капітальній праці «Фашистский меч ковался в СССР» (М.: Советская Россия, 1992, 382 е.).
3. Сталін свідомо брехав радянському урядові, командуванню Червоної Армії і народу, що Гітлер у 1941 році на СРСР не нападе. Цим самим створював Гітлеру ідеальні умови для успіху в перші місяці війни.
У книзі маршала Голікова і доктора історичних наук Анфілова на сторінці 194 повідомляється: «12 лютого Жуков представив урядові новий мобілізаційний план МП-41, який після ретельного розгляду був затверджений. Розробку документів щодо мобілізаційного плану наказувалося
розпочати негайно, з розрахунком закінчення всіх робіт як у центрі, так і на місцях до 1 липня 1941 р. За мобілізаційним планом МП-41, з урахуванням наступних поправок, збройні сили намічалося розгорнути у складі: 303 дивізії (із них: стрілецьких — 198, танкових — 61, моторизованих — 31, кавалерійських — 13), 346 авіаполків, 5 управлінь повітряно-десантних корпусів, 10 окремих протитанкових артилерійських бригад РГК, 94 корпусних артилерійських полки, 72 ртилерійських полки РГК. Окрім того, передбачалося розгортання відповідної кількості частин бойового забезпечення та обслуговування військ армій і фронтів. Після мобілізаційного розгортання чисельність армії повинна була становити 8,9 млн. чоловік. У її складі мало нараховуватися 32628 літаків (із них 22171 бойових), понад 106 тис. гармат і мінометів, майже 37 тис. танків, 10679 бронеавтомобілів, біля 91 тис. тракторів, 595 тис. автомобілів».
c. 67
Спеціально підкреслюю, що більшість німецьких фронтових воєначальників і командирів нелюдських наказів Гітлера про поголовне винищення населення України, яке проживало на окупованій території, свідомо не виконувала. В результаті за 1943—1945 роки в основному за рахунок контингенту 1924—1927 років народження на Україні було мобілізовано та відправлено на фронт понад 3 мільйони чоловік (В. Гриневич, кандидат исторических наук.
Воєнная мобилизация в Украине 1943—44 годов. — Газ. «Зеркало недели», 2005, 3 сентября). Чи мала таку кількість живої сили в той час уся німецька армія на Східному фронті?
К сожалению, автор на стр. 55 ссылается на Генри Пиккера, автора книги «Застольные беседы Гитлера» . Эта книга – фальшивка Пиккера, а не добросовестное свидетельство.
Подробнее о том, что Пиккер написал фальшивку - см. здесь: Д.Жуков - Оккультизм в Третьем Рейхе [2006, DjVu] https://rutr.life/forum/viewtopic.php?t=1703907
В книге "Сталинско-гитлеровский геноцид украинского народа" (куда вошли материалы этой книги) Моргун, видимо, исправил эту ошибку и на Пиккера больше не ссылается.
Професор А. Мокренко в газеті «Сільські вісті» за 1 червня 2001 року «Де ми, українці, поділись?», коментує книгу групи ленінградських учених за редакцією А. А. Шибанова, де повідомляється, що в 1929 році українці були найчисленнішим народом у Радянському Союзі — нас було 81 мільйон 195 тисяч.
Рівно через півстоліття, в 1979 році, також був проведений Всесоюзний перепис населення. У довіднику «Населення СРСР» наведені такі дані: росіян — 137 млн. 397 тис., українців — 42 млн. 347 тис. (це вже із Західною Україною, Буковиною й Закарпаттям). Росіян, білорусів, татар збільшилося за півстоліття вдвічі; узбеків, вірменів, таджиків — втричі, а українців стало... у два рази менше?
Разом із тим, абсолютно впевнений, що кожний українець повинен прагнути до вірної дружби з Росією, однак, особливо підкреслюю, цей процес має бути взаємним, точно так само слід ставитися до України.
Сатанинськими силами була здійснена пекельна робота для втягування провідних народів і держав у Другу світову війну, в якій найбільших жертв зазнали Білорусія, Україна, Росія, а також Польща, Югославія, Німеччина, Японія та Китай.
Над Землею ніколи не згасне благовіст свободи і спасіння. В які б тоги не вбиралися слуги сатани типу Гітлера і Сталіна, їм не знищити надії всіх людей світу бути братами.
Настав час нам, нині живущим, оголосити війні, її організаторам і паліям — анафему!
Віднині і на віки вічні...
Кирпонос був, як усі сталінські генерали, не гірший і не кращий, просто його військова доля склалася інакше: він єдиний з усіх радянських генералів такого рангу не був розстріляний Сталіним, не дослужився (на горах мільйонів трупів наших солдат) до маршала, а загинув чесною смертю в бою, за що ми й пам'ятаємо його і згадуємо ось уже понад півстоліття.